среда, 28 мая 2014 г.
ДЛЯ ЛЮБИТЕЛІВ ПРИРОДИ!!! Хочу поділитися з Вами цікавим сайтом. На ньому Ви знайдете безліч цікавої інформації. Для того,щоб перейти на цей сайт, натисніть тут
Асканія-Нова (біосферний заповідник, Херсонщина)
Цілинний степ „Асканія-Нова” – єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг, - має велику наукову, культурно-пізнавальну та практичну цінність...
Фрідріх Фальц-Фейн у 1898 році в своєму родовому маєтку за власною ініциативою першим у світі вилучив з господарського використання ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого в Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу.
Заповідний степ складається з трьох масивів: Північний, Південний, Великий Чапельський під, а також перелогів, де з 1966 року вивчаються процеси відновлення природної рослинності.
Суха мова статистики відмічає зростання тут 478 видів вищих рослин. Але вона не може передати різноманіття всіх проявів, букету запахів, притаманних лише дикому степу. Наукове означення його досить просте і коротке: посушливий, кострицево-ковиловий. Та степ постійно змінює своє забарвлення. Загляньте сюди наприкінці квітня і побачите, як на сірому фоні минулорічної трави яскравими різнобарвними вогниками горять квіти тюльпанів, ніжною блакиттю манять півники. Розстелить ковила українська свої перисті остюки – і степ вже хвилюється наче море. Зацвіте льон австрійський – і земля ніби вкриється легким серпанком. Пройде ще трохи часу – і степ вже нагадує килим.
Переважають багаторічні трави (51 %). До “Червоної книги України” занесено 13 видів вищих рослин: карагана скіфська, зіркоплідник частуховидний, ковили українська, Лессінга та волосиста, тюльпани Шренка і скіфський, волошка Талієва, цибулі Регеля та скіфська, рябчик шаховий, зозулинець рідкоквітковий, дворядник крейдяний; 3 види грибів, 4 - лишайників. Шість видів квіткових асканійської автохтонної флори занесені до міжнародних червоних списків.
Тваринний світ заповідного степу, в основному, зберіг свою аборигенну фауну, за винятком крупних видів ссавців та птахів. Тут зустрічаються типові мешканці степового ландшафту: малий ховрашок, степовий байбак, тушканчик великий, заєць-русак, мишовидні гризуни, а також середні та дрібні хижаки: звичайна лисиця, степовий тхір, ласка.
У густому травостої мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних і плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року зустрічається більше 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування.
Великий Чапельський під (4х6 км) - унікальна депресія, для якої характерно періодичне заповнення талою водою. В найглибшій частині зростають гідрофіти, у тому числі найрідкісніший вид в Україні - зіркоплідник частуховидний. На цій ділянці найвищий показник видової насиченості квіткових - 368 видів. Флора поду налічує також значну кількість ендеміків - 53 види, з них 7 зустрічаються лише тут, а 8 видів занесені до “Червоної книги України”.
На території Великого Чапельського поду в умовах, наближених до природних, утримуються табуни диких копитних з різних континентів. Тут протягом усього року напіввільно мешкають бізони, сайгаки, лань європейська, коні Пржевальського, туркменські кулани, благородні олені, кафрські буйволи. Влітку сюди випускають худобу ватусі, стадо антилоп канна, гну та нільгау, зебр та вихідців з далекої Індії – гаялів. Ближче до осені в центрі поду збирається велика кількість перелітних птахів: різні види качок, багатотисячні зграї журавлів, сірих гусей, куликів.
Великою популярністю користується екскурсія на мікроавтобусі чи в кінному екіпажі маршрутом, прокладеним територією Великого Чапельського поду. Екологічна стежка заповідного степу проходить територією ділянки “Стара” (площа 520 га), де представлені майже всі характерні типи рослинності та грунтів, чітко простежується екологічний ряд.
Завдяки цілині зберігається реліктовий фауністичний комплекс. Тут надійне місце помешкання видів, котрі стали рідкісними або опинилися на грані зникнення та потрапили на сторінки "Червоної книги України" (6 видів комах, 3-плазунів, 6-птахів, 5-ссавців).
Координати для навігатора:
46.45190 N, 33.86930 EШукати на мапі
Гранітно-степове Побужжя (регіонально-ландшафтний парк, Миколаївщина)
Справжньою перлиною для туристів є Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», який розташований у межах Первомайського, Доманівського, Арбузинського, Вознесенського, Братського, Врадіївського районів Миколаївської області, а також в районі міста Южноукраїнськ...
Долину річки Південний Буг недарма вважають однією з найкращих природних «перлин» України. Особливо мальовничою є територія від північної околиці с.Кінецьпіль до м.Вознесенська. Мало хто ще знає про дивовижні річки Мертвовод та Арбузинку, які є притоками р.П.Буг. Так, течія цих річок, не така стрімка, як Бугу, але за мільйони років ці маленькі річки створили неповторний каньйон, який захоплює подих. Годинами можна дивитися на цей витвір мистецтва, створений природою.
Долини річок Південний Буг, Мертвовод та Арбузинка, які знаходяться на Миколаївщині, необхідно розглядати як один суцільний, комплексний об’єкт .
Для створення унікального ландшафту у долинам цих річок природа працювала понад 3000 мільйонів років. На цій території на денну поверхню виходять одні з найстаріших порід Українського Кристалічного Щита – супракрустальні товщі, серії і ультраметаморфічні, інтрузивно-магматичні комплекси.
Супракрустальні товщі та серії представлені:
- відслоненнями дністрово-бузької серії – кристалосланці та гнейси гранулітової фації (абсолютний вік близько 3650 мільйонів років);
- відслоненнями бузької серії – гнейси високоглиноземесті, піроксен-біотитові, графітові, кальцифіри, кварцити залізисті, кварцити безрудні, кристалосланці основного складу (неоархей, абсолютний вік 2800-2560 мільйонів років).
Ультраметаморфічні, інтрузивно-магматичні комплекси представлені:
- відслоненнями гайворонського комплексу – ендербіти (абсолютний вік 3650-3400 мільйонів років);
- відслоненнями бердичівського комплексу – гранат-біотитові, сіліманіт-гранат-біотитові, піроксен-гранат-біотитові (вінницити) граніти та мигматити інколи з кордієритом (2080-1980 мільйонів років).
Ще унікальність даної території полягає в тому, що вона знаходиться на межі двох структурних мегаблоків Українського Щита – Інгульського та Дністрово-Бузького, і в відслоненнях на денній поверхні можна спостерігати контакти між ними.
Відслонення кристалічних порід на денній поверхні дають змогу фахівцям розуміти та уявляти процеси створення планети, суходолу, континентів, структурних блоків та взаємодію між ними.
Частину запропонованої площі займає територія регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя». Площа, що знаходиться під охороною, складає 6267 га. земель.
На цій ділянці знаходиться велика кількість унікальних об’єктів живої природи та прибузьких і причорноморських ендеміків:
- 900 видів судинних рослин, 26 з яких занесено до Червоної книги України;
- не менше 9000 видів комах, 56 з яких занесено до Червоної книги України;
- 300 видів хребетних тварин, 46 з яких перебувають під охороною держави.
В долині річки Південний Буг, між селами Мигія та Олександрівка знайдено 98 археологічних пам’яток. Вони мають велику наукову цінність і представляють неперервний хронологічний ряд від палеоліту (які датуються 30 тисяч років до н.е.), та часів формування слов’янського етносу. Особливо цікавими є залишки поховань – кіммерійців, скіфів, трипільців, сарматів, древніх слов’ян, римлян та інші.
Середня течія Південного Бугу була останнім притулком запорізьких козаків після ліквідації козацтва на дніпровських порогах. Тут була створена одна з найпотужніших територіальних одиниць Запорозької Січі – Буго-Гардська паланка з адміністративним центром біля злиття балки Ташлик та Південний Буг (знаменитий острів Гард).
У кінці ХVІІІ століття бузький острів Мигія був центром Гайдамацького руху. На острові був розташований табір – Гайдамацька Січ, що надавав притулок та захист гайдамакам.
В місті злиття р.П.Буг та р.Синюхи, сьогодні розташоване м.Первомайськ на Бузі, у минулому на цій території були збудовані запорозька фортеця Орлик, турецька — Голта та польська — Богополь.
Про величне козацьке минуле свідчать назви місцевості по долині р.Південний Буг – острів козака Мамая, острів Гард, урочище Протіч з Протічанською скелею, скеля Турецький стіл, Брама, Сова, Пугач, Гайдамацька балка та інші.
Так на площі збереглися чудові історико-архітектурні об’єкти – гідроелектростанція с.Мигія, яка була побудована понад 100 років тому представниками шляхетського роду Скаржинських, та млиновий комплекс, збудований паном Сабанським в 1902р. на північній околиці с.Кінецпіль.
Від с.Кінецьпіль до м. Южноукраїнська проходить чергування ділянок порогів та спокійної течії. Найкращі пороги, які є Меккою водного туризму і місцем паломництва тисяч спортсменів та туристів, розташовані біля с.Мигія , с.Куріпчино, с.Семенівка, с.Львове, с.Іванівка, с.Констянтинівка і останні біля м.Южноукраїнська.
Стрімкі скелі, які утворюють каньйони по берегам річок сягають висоти до 50 метрів і є чудовим місцем для тренувань альпіністів. Каньйони знаходяться біля с.Куріпчино, м.Южноукраїнська, гирла річки Велика Корабельна (Іванівський міст) по руслу Південного Бугу та с.Актово і с.Петропавлівка по руслу Мертвовода.
Територія має надзвичайно високий рекреаційний потенціал – дивовижні краєвиди, історико-культурну цінність, велику кількість радонових джерел, хорошу автотранспортну розв’язку і є однією з найкращих в Європі природних трас для водного слалому.
Сучасна площа регіонального ландшафтного парку становить 7394,3 га. Вже у 2008 році планується оформлення переходу Регіонального ландшафтного парку у Національний природний парк, який стане першим національним парком на Миколаївщині. Передбачається, що в разі створення цього парку до його складу увійде і знаменитий острів Гард.
* Інформація надана Державною геологічною службою України
* Фото Івана Голтуренка
Більше фото можна знайти тут:
Дністровський каньйон (Вінницька, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька обл.)
Ми захоплюємося природою Альп та Кавказу, Карпат та Криму і прагнемо будь-що побувати там. Але не всі знають, що Дністровська долина з її ландшафтами має свою неповторну красу...
Найцікавішою, наймальовничішою ділянкою Дністра є його відрізок у 250 км від гирла Золотої Липи до гирла Збруча – Дністровський каньйон. Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних звивів - меандрів. Природа Дністровського каньйону своєрідна та неповторна. На його території близько 100 пам’яток живої і неживої природи світового значення, тут збереглися унікальні еталони відслонень гірських порід.
Дністер бере початок в Бескидах біля підніжжя гори Розлуч на висоті 750 м. Загальна довжина ріки - 1362 км, площа водозабору - 72,1 тис. км2. У межах Івано-Франківської області довжина р. Дністер - 200 км.
Сучасна назва Дністра веде свій початок з Київської Русі і означає "бистра вода". Древні греки називали ріку Тіріс, а ще пізніше Тірас. У римлян вона відома під назвою Данастріс, Данаструс. У турків - Турла.
Дністер має 386 приток. Головні з них: праві - Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут; ліві - Золота Липа, Cтрипa, Серет, Збруч, Смотрич. В верхів'ях швидкість течії Дністра - 4 м/сек, на рівнині - до 2м/сек., а в гирлі спадає до 0.7 м/сек. Русло звивисте. У верхній частині (до міста Самбір) це типова гірська ріка, що тече по вузькій долині з обривистими скелястими берегами. Ширина русла в верхів'ї - не більш, ніж 40 м, в низів'ї - 100-240 м, а ширина пройми в низів'ї досягає 8-16 км. Спустившись з гір, Дністер тече широкою, місцями заболоченою, рівниною, і течія його сповільнюється. Ріка тут тече по плоскогір'ю в невисоких, порослих вербами глинистих берегах, деколи утворюючи острови; вода каламутна, часто мілка. В районі с. Журавно підвищується спочатку лівий, а потім і правий берег ріки, русло стає кам'янистим, течія посилюється. Нижче древнього Галича долина Дністра звужується до ~ 200 м. Високі скалисті береги Дністра тут поросли листяними лісами і кущами, з-під скал витікають численні джерела.
В середній течії Дністра на поверхню виходять кристалічні породи - граніти, гнейси, сієніти, утворюючи подекуди невеликі пороги і перевали.
На ріці Дністер гори підходять так близько до ріки, що утворюють каньйон, руслом якого тече ріка. Потоки в деяких місцях зриваються з кручі просто в річку, перетворюючись в живописні водоспади. Окремі частини скал нагадують швейцарський сир, весь в дірках від виходів печер і гротів. На берегах ріки, в навколишніх селах зустрічаються пам'ятники культури різних народів, що в давнину населяли долину Дністра (церкви, костели, монастирі, палаци, руїни замків і фортець), зокрема печери, деякі з них служили монахам скельних монастирів для життя і відправи служб.
Долина ріки була заселена людьми ще з давніх-давен. В заводі лівого берега Дністра біля села Лука Врублевецька збереглися залишки однієї із найдавніших в Україні стоянок раннього палеоліту (300 тис. років тому).
Городенківський район, що лежить на Дністровського каньйону, являє собою одну з найкрасивіших його ділянок, де долина річки має найбільш виражені риси каньйону. Тут знаходиться 26 населених пунктів, де була досліджена трипільська культура.
Мармурова печера (АР Крим)
Мармурова печера – унікальна за красою печера зі складною системою залів і галерей…
Печера „Мармурова” знаходиться на плато гірського масиву Чатир-Даг. Видимий із різних відстаней, мальовничий силует Чатир-Дагу є символом Криму. Плато Чатир-Дагу поцятковане численними карстовими порожнинами, що надає його рельєфу вигляд «місячного». Тут заповідано більш ніж 160 карстових печер, шахт, колодязів. Серед них дуже цікавою є відкрита в 1987 році печера Мармурова.
Вхід до неї знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря. Закладена вона в блоці верхньоюрських вапняків і складається з трьох частин: Головної галереї, Нижньої і бічного «Тигрового ходу». Величезних розмірів галереї натіканнями поділяються на окремі зали. Протяжність розвіданих ходів - 2050 м, глибина - 60 м. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів більше 1 км. Заслуга у відкритті, збереженні і обладнанні Мармурової печери належить сімферопольським спелеологам.
Унікальність Мармурової печери принесла їй світову популярність. За оцінкою відомих спелеологів, вона належить до п'ятірки найкрасивіших обладнаних печер планети. Одну з самих відвідуваних печер Європи, Мармурову, в 1992 році було прийнято до Міжнародної асоціації обладнаних печер (м. Генга, Італія).
Для входу відвідувачів у печеру споруджено штучний 10-метровий тунель. Печера Мармурова зустрічає гостей Галереєю казок, ширина якої - 20 м. Галерея пишно прикрашена сталактитами, сталагмітами, натічними драпіровками. Чудово освітлений маршрут веде вглиб печери. Екскурсійна доріжка огинає химерні творіння сталагмітів, що своїми контурами дивно нагадують казкових героїв. Світло вириває з пітьми Слоненя та Мамонта, голову Господаря печери, Діда Мороза, Царівну-жабу... Важко повірити, що ці фігури створені протягом мільйонів років краплинами води, а не руками талановитого скульптора.
У галереї Тигровий хід склепіння печери опускається, і тут добре видно дзвіноподібні поглиблення, що були промиті напірними водами та згодом прикрашені сталактитами. Сюди веде зручний тунель у монолітній породі, що прокладено на місці виявленого вузького сифонового каналу. Живописні натічні колони розділяють галерею на окремі зали. На дні видно невеликі ванни з водою. Чудові натічні завіски, кам'яні водоспади, каскади гурових озер, «печерні перли», унікальна ніша «геліктитових квітів». З екскурсійної доріжки можна побачити дно колодязя, де на глибині 6 м було знайдено кістки печерного ведмедя.
Таємничою темрявою покрито залу Перебудови. Але темрява відступає в промінні прожекторів, і тоді приголомшують її розміри. Це одна із найбільших обладнаних зал світу: площа її 4 тис. кв. метрів, висота більше 20 м. Величезні кам'яні брили покривають дно. Східну стіну зали на висоту 6-8 метрів вкрито білосніжним коралітовим килимом кам'яних квітів, протяжність якого близько 40 м. Унікальним є 7-метровий сталагміт, що лежить на боку і має назву «Башта, що впала». А поряд із гігантом - витончені крихкі мережива - гурові озерця, на дні яких знаходять так звані «печерні перли».
Чудовий вид відкривається з гребеня однієї з найбільших в Європі кальцитових гребель (ширина основи 56 м). У центрі Палацової зали, частину якої видно з греблі, знаходяться грандіозні натічні колони «Король» і «Королева» з «свитою» - сталагмітами різних форм. Гурові озера прямують до Глиняного залу. Натікань в ньому небагато, але кожне - неповторюване. Тут і закінчується Головна галерея.
Нижня галерея є геолого-мінералогічним заповідником. Вузький хід переходить у 12-метровий колодязь, що веде до зали Троянд - хаосу кам'яних брил, що покриті виблискуючими коралітами та сталагмітами. За нею - абсолютна гармонія зали Надій, потім Балконна, Люстрова, Обвальна та Руслова зали, зали Шоколадка та Геліктитова. Тут ходи розбігаються в різні боки. Далі дороги поки немає…
Добратися до печери Мармурової можна на легковому автомобілі, автобусі, вертольоті або пішки. Для цього треба звернути на 17-му км траси Сімферополь - Ялта біля села Зарічне до дачного селища за селом Мармурове. Середня тривалість екскурсії Мармуровою печерою - 1 година. Температура повітря там постійна (+9° С).
* Інформація та фото з сайту http://serg-klymenko.narod.ru
Подписаться на:
Комментарии (Atom)